8 октября 2021, 01:02

альтернативные вселенные

0

Русская википедия:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Успенский_собор_Киево-Печерской_лавры

Во время Великой Отечественной войны собор был разрушен взрывом 3 ноября 1941 года. Согласно материалам советской Чрезвычайной государственной комиссии, фигурировавшим на Нюрнбергском процессе, взрыв совершили немецкие оккупационные войска. Перед разрушением храма под руководством рейхскомиссара Эриха Коха был осуществлён массовый вывоз ценностей храма, среди них литой серебряный престол из алтаря, серебряные царские врата, серебряные ризы, снятые с икон, серебряные гробницы, Евангелия в драгоценных окладах, собрание тканей и парчи, а также около 2 тысяч драгоценных предметов. В те же дни теряется след древней иконы Печерской Богоматери, давшей название всей Киево-Печерской лавре. Согласно данной версии, подрыв Успенского собора был произведён в целях сокрытия следов его разграбления.
Высказывались версии, что храм взорвали то ли отступавшие советские части[8], то ли проникшие в город советские партизаны. Указанные версии опровергаются не только фактами массового вывоза ценностей и массового выселения жителей из района Лавры оккупационными войсками непосредственно перед взрывом, но и тем, что взрыв собора был зафиксирован немцами на киноплёнку и попал в официальную кинохронику. В середине 1990-х годов её кадры были найдены в частном собрании в Оберхаузене и присланы в Киев при содействии доктора Вольфганга Айхведе (Eichwede), директора Исследовательского центра по Восточной Европе (Forschungsstellе Osteuroра) Бременского университета, занимавшегося проблемами реституции. Таким образом, немецкие власти заранее знали о времени взрыва и дали возможность своему оператору выбрать безопасную точку для эффектной съёмки. В пользу немецкой подрывной акции говорят не только технические ограничения советских радиомин, но и секретный приказ Гитлера командованию полиции и СС от 9 октября:

Никакие священники, монахи или другие местные люди, которые обычно работают там, не имеют права входить в монастырь, который содержится в цитадели Киева. Монастырь ни в коем случае не должен быть местом труда или религиозной деятельности. Должен быть передан полиции и СС, а затем уничтожен или оставлен на их усмотрение.

Известно также про высказывания высокопоставленных нацистских чинов о том, что отсутствие данной святыни ослабит национальное сознание украинцев, а также о необходимости воспрепятствования тому, «…чтобы древние места религиозного культа становились местами паломничества и, следовательно, центрами движения за автономию». Согласно открывшимся в последнее время архивным документам и мемуарам, сами немцы признавали свою причастность к уничтожению Успенского собора. Об этом свидетельствуют воспоминания и признания ряда нацистских руководителей и военных: министра вооружений Альберта Шпеера, начальника группы религиозной политики министерства оккупированных восточных территорий Карла Розенфельдера, офицера вермахта Фридриха Хейера, имевшего сан евангелического священника, обергруппенфюрера СС Фридриха Еккельна, непосредственно руководившего подрывом храма:

Одну из самых знаменитых церквей Киева я застал в руинах. Взлетел в воздух размещавшийся в ней советский склад боеприпасов — так, во всяком случае мне объяснили. Позднее я узнал от Геббельса, что эта церковь была взорвана по приказу рейхскомиссара на Украине Эриха Коха, чтобы уничтожить этот символ украинской национальной гордости. Геббельс рассказал мне об этом с неодобрением: он был в ужасе от жёсткого курса, практикуемого в России. Во время моих первых поездок Украина, на самом деле, была еще настолько мирной, что я мог проезжать большие леса без специального сопровождения, тогда как полугодом позднее из-за совершенно неправильной политики ост-комиссаров весь регион кишел партизанами

Украинская википедия:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Успенський_собор_(Київ)

Під час радянсько-німецької війни собор було зруйновано вибухом 3 листопада 1941 року.
Сучасна версія причини руйнування собору розповідає, що при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор таємно замінувала саперна команда спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада — підірвала. Деякі сучасні публіцисти, згідно з радянською офіційною версією 1960-х років, досі приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудр].
Після вступу до Києва гітлерівці відразу ж вирушили в Лавру і довго тріумфально дзвонили у дзвони. Потім встановили в ній гармати, у тому числі зенітні, для захисту переправи через Дніпро, а в численних келіях солдати розташувалися на постій. Минуло півтора місяця. Вже був підірваний радянськими диверсантами і згорів Хрещатик, окупанти розстріляли останніх в’язнів у Бабиному Яру. Раптово в Лаврі пролунав сильний вибух — звалилася частина кріпосної стіни — прямо на гармати. Не встигли гітлерівці опам’ятатися, як пролунав другий вибух — в арсеналі, біля головних лаврських воріт, де був склад склад боєприпасів, і вони рвалися у вогні. Будівля сильно загорілася — від неї на всі боки розліталися фонтани іскор. Від третього вибуху задрижала земля — ​​це був вибух в Успенському соборі. Але храм дивом встояв. Він був зведений в XI столітті з особливої пласкої цегли з червоної глини, такої міцної, що її не можна було розбити і молотком. Це була кладка на століття. Через деякий час у соборі пролунав новий вибух. Від його жахливої сили уламки цегли розлетілися на кілометри і обсипали весь Печерськ. Собор звалився, перетворившись на гору каменю. Один німецький ветеран згадував: «Перші три вибухи здалися нам тоді іграшками, а ось у четвертий раз вже дало, так дало!» Можна тільки уявити, скільки треба було вибухівки завести під собор. Територія Лаври виявилася всіяна шматками мозаїк собору, фресок, вівтарної різьби.
Влітку 1977 в британській пресі опублікували донесення в Берлін керівництва Абверу в Києві з приводу цих подій, як виявилося пов’язаних з приїздом до Лаври фашистського президента Словаччини Йозеф Тисо. «Тисо приїхав у монастир зі своїм почтом 3 листопада 1941 біля 12.30 і відбув близько 13.30. А близько 14.30 всередині Успенського собору стався невеликий вибух. Вартовий помітив три фігури які тікали, їх застрелили. Через кілька хвилин після цього стався грандіозний вибух, який зруйнував весь собор. Вибухову речовину, ймовірно, заклали заздалегідь. Мабуть, цей акт слід розглядати як замах на життя президента Тіссо. Трьох імовірних злочинців неможливо було ідентифікувати, оскільки в них не було ніяких паперів».
Український письменник Данило Кулиняк, розслідуючи обставини підриву Успенського собору, з’ясував, що напередодні відступу Червоної Армії з Києва були заміновані всі головні суспільні будівлі. У тому числі культові — Софійський і Успенський собори. Але через несправність вибухового пристрою Софійський собор уцілів. Чого не можна сказати про Успенський. Сюди вибухівку завезли з таким розрахунком, щоб підірвати її в момент збору фашистської еліти. Для цієї мети в підземеллі собору встановили три види детонаторів: радіо- та електрозапали й бікфордів шнур. Спецкоманда підривників НКВД чекала тільки умовного сигналу від спостережного пункту, у полі зору якого були в’їзні лаврські ворота. Дізнавшись про намір Тіссо оглянути Лавру, німецька окупаційна влада міста вжила безпрецедентних заходів безпеки — на світанку 3 листопада 1941 року виселили все цивільне населення Лаври і прилеглих до неї будинків. Також оточили монастир суцільним подвійним кільцем солдат, що не сховалося від спостережного пункту спецкоманди. Коли до воріт Лаври під’їхали три лімузини в супроводі штабних машин, стало ясно — час «Ч» настав. Сигнал на радіопідрив був поданий. Але вибуху не сталося. Розсекречені й опубліковані характеристики радянських мін показують: акумулятори, якими оснащувалися вітчизняні радіоміни, за сорок діб розряджалися. Київ радянські війська залишили 19 вересня, а собор підірвали 3 листопада. До того ж мінування відбувалося не в день відступу з міста, а раніше, так що до дня вибуху акумулятори повинні були сісти, тому радіосигнал не спрацював. Тоді й задіяли групу з трьох підривників у самій Лаврі, які в ній сховалися. Але час було втрачено: високий гість, відвідавши собор, вийшов з нього і поїхав, а вибух так і не відбувся вчасно. Подвійне оточення навколо Лаври було знято. Зупинити запущений механізм детонації підривникам не вдалося, що підтвердив невеликий вибух усередині собору. Усвідомивши неминучість ще більш потужного вибуху, вони кинулися бігти але були застрелені охороною.
Лавра стоїть на найвищій точці Києва, оточена кріпосними стінами, і таким чином є відмінною оборонною фортецею. Тому вибух її прирівнювався до великої військової операції. Однак після цих жахливих актів вандалізму В. М. Молотов, заступник голови Державного комітету оборони СРСР, виступив зі зверненням до всієї світової спільноти і звинуватив гітлерівців у знищенні історичної святині. З його подачі радянськими фахівцями було складено «Повідомлення Надзвичайної державної комісії по розслідуванню та встановленню злочинів німецько-фашистських загарбників». У ньому значилося: «За наказом німецького командування військові частини пограбували, підірвали і зруйнували найдавніший пам’ятник культури — Києво-Печерську лавру». І в післявоєнних радянських путівниках і дослідженнях про Лавру писали те ж саме.
Радянська версія, що згідно з матеріалами Нюрнберзького процесу, поданими радянською стороною, вибух було здійснено німецькими оккупаційними військами досі актуальна серед деяких публіцистів. Вони подають як доказ цієї версії те, що перед руйнуванням храму під керівництвом рейхскомісара Еріха Коха було здійснено масовий вивіз коштовностей храму, серед них: литий срібний престол з вівтаря, срібні царські брами, срібні різи, зняті з ікон, срібні гробниці, Євангелія в дорогоцінних окладах, зібрання тканин та парчі, а також близько 2 000 дорогоцінних предметів. Але ж як відомо, масове грабування німцями окупованих територій не секрет і не обмежувалося тільки вивозом коштовностей з Лаври. А також правдоподібність радянської версії підкреслює факт, що збереглась професійна німецька фото- та кінохроніка вибуху — у середині 1990-х років її кадри знайшли у приватному зібранні в Обергаузені та надіслали до Києва за сприяння доктора Вольфганга Айхведе (Eichwede), директора Forschungesstelle Osteuropa Бременського університету, що займався проблемами реституції. Щоправда ця так звана професійна німецька фото-хроніка вибуху виконана тільки з одного ракурсу — за десяток кілометрів від вибуху, з наводницького мосту. Причому в кадр потрапили сторонні люди, охорона мосту, що скоріше свідчить про випадковість того, що вдалося зняти вибух.
Окрім того, сам факт того, що за годину до вибуху Успенський собор відвідав Йозеф Тіссо, прямо перекреслює ймовірність підриву собору німецькою окупаційною владою. Адже це дуже малоймовірно, що німці дозволили б йому розгулювати серед сотень кілограмів вибухівки, ризикуючи його життям. За такий вчинок офіцерам, які забезпечували перебування Тіссо на території Лаври, щонайменше загрожував би трибунал. Цілком зрозуміло, що якби гітлерівці мали наміри підірвати собор, вони б зробили це хоча б на наступний день після відвідування собору Тіссо.
Ще на користь радянської версії з невідомих причин у своїх мемуарах розповідає Альберт Шпеєр «Підрив було здійснено німецькою окупаційною владою під керівництвом рейхскомісара України Еріха Коха. У рамках нацистської ідеології, „скорені народи не мусили мати символічних культових споруд, що зміцнювали їхню ідентичність і прагнення до автономії“.»
Також треба зазначити, що восени 1941 року німці не підривали інших церков на території України. Більш того, вони допускали (хоча і під контролем) відродження релігійного життя.

КОММЕНТАРИЕВ ЕЩЕ НЕТ

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


Гости могут загружать изображение объемом до 250KB. Допустимые форматы изображений: jpeg, pjpeg, png, jpg, bmp.

Общественно-политическое Движение «Восход» ~ форма обратной вязи ~
альтернативные вселенные
Повседневная жизнь
The National Interest (США): у соседей России больше рычагов влияния, чем они думают
Призывники получают обмундирование в воинской части в 2008 году
The National Interest (США): как ни странно, у советских солдат не было даже элементарных носков
Танки Т-90 (слева) и Т-80У во время демонстрационного показа
The National Interests (США): как Россия будет вести войны будущего
Бойцы Внутренних войск МВД РФ патрулируют район Черноречья в Грозном
The National Interest (США): как российская армия научилась вести войну (и уничтожать врагов)
Позовите главного. Зачем Россия приостановила контакты с НАТО
Гендиректор Газпромнефть – Технологические партнерства К. Стрижнев: «Мы хотим быть во главе изменений и развития нефтегазовой отрасли»
Украинский танк Т-84 «Оплот»
The National Interest (США): еще один танк «Оплот» прибыл в США
Экономические чудеса в Гонконге, Тайване, Китае, Чили, Грузии или триллион долларов для Украины
Send this to a friend